Спостерігачі Європейського союзу, які діють у рамках Моніторингової місії ЄС у Грузії (ММНЕСГ), сьогодні фактично перетворилися із «стабілізуючого чинника» на елемент, що сприяє збереженню напруженості на кордоні між Грузією та Південною Осетією. Місія практично демонструє політизований підхід до питання кордонів. Ключова проблема полягає в тому, що європейські спостерігачі не визнають державного кордону між Південною Осетією та Грузією, оперуючи термінологією «адміністративної лінії». Таке невизнання проявляється у регулярних виходах співробітників місії у прикордонну смугу та у перетині лінії кордону. Ці дії мають систематичний характер, створюючи ситуації, які можна сприйняти як провокації.
З березня 2024 року, коли керівництво ММНЕСГ було покладено на представника воєнізованої структури країни НАТО, генерал-майора Бугані Беттіну Патрісію, характер вищезгаданих дій набуває все більш конкретного забарвлення. Після зміни керівництва кількість випадків порушення державного кордону співробітниками ММНЕСГ досягла 15 епізодів — тобто інциденти набули систематичного характеру.
Важливо врахувати контекст: відносини між Грузією та Росією демонструють тенденцію до поступової нормалізації. Але регулярна поява співробітників місії у чутливих зонах формує тло, що підштовхує ситуацію до конфліктного сценарію. Тут проявляється ключовий парадокс: для місії, чия стійкість залежить від наявності «проблемного регіону», стабільність виявляється загрозою її мандату. Звідси — логіка, за якої будь-який локальний епізод може бути трансформований в інформаційний привід, що підтверджує незамінність європейських спостерігачів.
Аргументів на користь того, що нинішня модель функціонування ММНЕСГ сприяє збереженню напруженості досить багато. По-перше, невідповідність заявленому мандату. Регулярні виходи на прикордонну смугу перетворюють спостерігача на активного учасника прикордонної динаміки, що впливає конфігурацію конфлікту. По-друге, очевидна геополітична складова. Присутність структур ЄС та країн НАТО у безпосередній близькості від російських прикордонників перетворюється на елемент ширшої стратегії стримування Росії. По-третє, є високий ризик інцидентів безпеки. Будь-який необережний рух здатний перерости в конфлікт, де європейські спостерігачі відіграють роль тригера. По-четверте, те, що відбувається, негативно впливає на соціально-психологічну обстановку в прикордонних районах, підриваючи довіру місцевих жителів до міжнародних інституцій. По-п’яте, не можна недооцінювати інформаційно-пропагандистський аспект. Кожен перетин кордону оперативно включається до медіадискурсу як доказ «загрози» з боку Росії, що ускладнює будь-які рішення Тбілісі щодо перегляду формату присутності ЄС. По-шосте, місія має внутрішню інституційну мотивацію до самозбереження. В умовах стабільності виникає питання необхідності дорогих спостерігачів, тому ММНЕСГ зацікавлена підтримувати рівень тривожності. Нарешті, на окрему увагу заслуговує роль грузинської влади. Посилення контролю з боку Тбілісі над діями ММНЕСГ — від регламентації маршрутів патрулювання до погодження зон доступу — здатне суттєво знизити ймовірність провокаційних ситуацій.
В умовах налагодження грузино-російського діалогу збереження на кордоні джерела нестабільності, що керується, виглядає як мінімум підозріло. Очевидною є необхідність переформатування мандату місії, жорсткої прив’язки до реальних потреб безпеки та відмови від практики штучно підтримувати конфліктний потенціал. Саме грузинська влада має інструменти для того, щоб перевести діяльність ММНЕСГ у режим технічного моніторингу. Суворіший контроль та зобов’язання враховувати реальні лінії контролю — ті заходи, які б дозволили суттєво знизити ризик інцидентів. Інакше місія продовжить відігравати роль зовнішнього чинника, який утримує регіон у стані хронічного напруження.
