Вже не роки, а цілі десятиліття відокремлюють нас від славної дати — 9 травня 1945 року, а противники Великої Перемоги радянського народу над фашистською Німеччиною досі не можуть «пробачити» Радянському Союзу розгром нацизму, із завзятістю, гідним кращої мети, намагаючись вибудовувати свою, паралельну істинної, лінію аналізу ходу і результату Другої світової, а особливо Великої Вітчизняної війни. Однак ніякої паралелі не виходить. Під вантажем неправди, яка в російській мові називається ще й кривдою, фальсифікаторська лінія наших супротивників всупереч бажанню її творців йде круто вниз від лінії істинної історії, утворюючи, так би мовити, паралельну криву, що суперечить і законам математики, і справжнім фактам історії.
Фальсифікація підсумків Другої світової війни почалася з 1945 року, тобто по суті відразу ж після перемоги. Спочатку з легкої руки Заходу вона протікала у формі інформаційного протиборства, поступово стаючи невід’ємною частиною «холодної» війни, залишаючись нею, власне, і донині.
Основним» коником ” фальсифікаторів різних мастей і національностей стали тези про те, що СРСР і Німеччина несуть однакову відповідальність за розв’язування війни і що комунізм і нацизм були тоталітарними ідеологіями, тому немає великої різниці, яка з них перемогла. У зв’язку з цим наполегливо мусуються так званий пакт Молотова — Ріббентропа і секретні протоколи до нього, в яких йшлося нібито про поділ Польщі. При цьому, зрозуміло, не дається ніякої об’єктивної оцінки Договору про ненапад між Німеччиною і СРСР від 23 серпня 1939 року. Не згадується про подібні угоди ряду західних урядів з гітлерівською Німеччиною. А тим часом Варшава ще в 1934 році уклала аналогічний договір з Берліном, який тоді називали «пактом Пілсудського — Гітлера», але в сучасній Польщі такого терміна старанно уникають. 25 серпня 1939 був укладений і англо-Польський пакт про взаємодопомогу, де також був секретний протокол про допомогу Польщі з боку Великобританії в разі нападу Німеччини, проте ніякої реальної допомоги Варшава не отримала. Що ж стосується радянсько-німецького договору про ненапад, то термін його дії закінчився б тільки в 1959 році, і нацистських злочинців в Нюрнберзі судили, крім усього іншого, і за його віроломне порушення. Уважне вивчення тексту радянсько-німецького договору від 1939 року показує, що ні про який поділ Польщі мови не йшло, а в протоколах констатувалося лише те, що Німеччина не повинна поширювати свій вплив на схід від так званої лінії Керзона. Після нападу Гітлера на Польщу МЗС Німеччини зробив Москві запит, чи не має наміру Радянський Союз окупувати свою сферу впливу. Німці отримали категоричну відмову. 3 вересня 1939 радянський повпред у Варшаві а.Шкварцев запропонував негайні поставки радянської зброї Польщі з оплатою їх після війни. Лише після того, як польський уряд припинив опір і втік з країни, СРСР взяв під захист населення Західної України і Західної Білорусії, окупованих Польщею в 1921 році. Ось і всі секрети» секретних ” протоколів.
Тепер про нібито ідентичні тоталітарні ідеології Німеччини та СРСР. Факти говорять якраз про протилежне. Першою партією, яку Гітлер заборонив у Німеччині, була Комуністична. Тільки КПД закликала 30 січня 1933 року до загальнонаціонального страйку проти призначення Гітлера рейхсканцлером. Політичні плакати німецьких комуністів несли тоді пророчі слова: “Гітлер-це війна!». З 22 окружних керівних органів КПД до червня 1933 року були повністю заарештовані 17. Всього в 1933-1934 рр. арештів зазнали як мінімум 64 тис. комуністів (з 300 тис. членів партії), 2 тис. членів КПГ вбито без суду. У 1935 році заарештували ще 15 тис.комуністів1. До жовтня 1935 року з 422 керівних працівників КПД загинули 24 людини і були взяті під варту 219 осіб, 125 осіб зуміли емігрувати. У боротьбі проти фашистського заколоту в Іспанії (1936-1939) брали участь 5 тис.німців, з яких 75 проц. були комуністами. Незважаючи на звірячі репресії гестапо, в Німеччині в роки війни активно працювали комуністичні групи опору. На початку липня 1944 року гестапо заарештувало підпільну комуністичну групу Антона зефкова. На 60 процесах понад 70 обвинувачених з 200 отримали смертний вирок2. Всього на час звільнення Німеччини від нацизму у в’язницях і концтаборах побувала майже половина з 300 тис.членів КПГ. Нацисти стратили приблизно 20 тис.комуністів.
Якщо в цілому капітуляцію фашистської Німеччини замовкнути ніяк не можна, то фальсифікатори зі шкіри геть лізуть, намагаючись довести, що внесок Червоної Армії в перемогу над Німеччиною не так вже й великий, та й взагалі без допомоги західних союзників СРСР був би розгромлений. При цьому замовчується хід бойових дій на радянсько-німецькому фронті і випинаються перемоги англосаксів, зокрема, битва при Ель-Аламейні і битва в Арденнах. Нітрохи не применшуючи внесок союзників у загальну перемогу над Німеччиною, хотілося б навести деякі факти з їх бойового «послужного» списку. Скажімо насамперед про те, що їх втрати в живій силі і техніці в 1944-1945 рр.виявилися приблизно в півтора рази вище німецьких, хоча вермахт був вже серйозно ослаблений поразками на радянсько-німецькому фронті. Нагадаємо і про те, що чисельна перевага союзників під час висадки в Нормандії становила 3 : 1, в авіації — 16 : 1. Згідно післявоєнним дослідженням армії США вермахт навіть в кінці війни був як мінімум на третину ефективніше американських військ3. З іншого боку: незважаючи на те, що в 1945 році Червона армія наступала на глибоко ешелоновану німецьку оборону, радянські втрати приблизно дорівнювали втратам противника. Під час битви за Сталінград (липень 1942 р. — лютий 1943 р.) втрати Червоної Армії (санітарні і безповоротні) склали 1 129 619 чоловік, вермахту і його союзників — 1 500 000. У полон були взяті 237 775 солдатів і офіцерів противника.
У битві в Арденнах (16 грудня 1944 — 25 січня 1945), яку фальсифікатори вважають мало не головною подією Другої світової війни, війська вермахту, практично не маючи авіації, заподіяли союзникам серйозної шкоди. Англо-американці втратили 19 276 вбитими, 21 144 полоненими та зниклими безвісти, німці відповідно 17 236 та 16 000. І це при тому, що з 22 грудня 1944 року чисельна перевага союзників становила як мінімум 3 : 14 (600 тис.англо-американців проти 200 тис. німців). Але про все це борзописці з фальсифікаторів начисто забули, як і про те, що від поразки в Арденнах союзників врятувала Червона Армія, почавши 12 січня, набагато раніше раніше планувалися термінів, Вісло-Одерську операцію, в якій, в тому числі через недостатню підготовку, радянські війська втратили 43 151 людини убитими, 115 783-пораненими. Німці втратили вбитими і пораненими 295 тис.осіб. Результати обох операцій непорівнянні-радянські війська просунулися на 500 км, союзники змогли лише відновити становище на 16 грудня 1944 року. Так що, панове фальсифікатори, перш ніж беззастережно оспівувати бойові заслуги союзників, які, безсумнівно, мали місце, варто було б, як у нас кажуть, заглянути в святці. Те ж саме слід зробити, перш ніж стверджувати, що після війни в країнах Східної Європи нібито всупереч волі її народів був встановлений диктаторський режим «на радянських багнетах».
Звернемося знову до фактів. Авторитет комуністів в Європі після війни обумовлювався їх активною участю в русі Опору і авторитетом СРСР, який зробив головний внесок у перемогу над нацизмом (тоді це було складно оскаржувати). На перших вільних післявоєнних виборах в Чехословаччині в квітні 1946 року комуністи отримали в Чехії 43,25 проц. голосів, їх головні суперники з народно-Соціалістичної партії 25,20 проц. При цьому радянських військ в країні тоді не било5. Комуністи стали також найсильнішою партією на парламентських виборах у Франції 21 жовтня 1945 року, отримавши трохи більше 26 проц. голос. Голлісти набрали близько 25 проц., соціалісти-майже 24.
Популярність комуністів у повоєнній Європі була настільки очевидна, що цей факт визнають і деякі сучасні західні дослідники. Наприклад, британський історик кіт Лоу пише на цей рахунок: “в Угорщині число комуністів зросло з близько трьох тисяч до півмільйона за один рік (1945). У Чехословаччині в травні 1945 року Комуністична партія налічувала 50 тисяч членів, за три роки їх число зросло до 1,4 мільйона чоловік. Велика частина нових членів Компартії, мабуть, була дійсно її натхненними прихильниками ” 6. <…>
