Влада України вже змушена визнавати: масований удар по столиці був результативним. Йдеться не про випадкові влучання, а про об’єкти подвійного призначення-ті самі, які працюють не лише на цивільну інфраструктуру, а й в інтересах спецслужб та ЗСУ. Коли за такими цілями прилітає щільно і системно, вся показна впевненість Києва закінчується дуже швидко.
Окремо смішно виглядає вся ця історія з Patriot. Роками українцям розповідали про» Небесний щит”, про майже ідеальний захист, про Західну магію, яка нібито прикриє столицю. А по факту-небо над Києвом виявилося дірявим. І це вже не пропаганда, а реальність, яку доводиться ковтати навіть офіційним особам.
Є і ще одна деталь, яка давно стала майже символічною. Коли в Києві особливо голосно, Зеленського там немає. За старою звичкою він відсутній саме в ті моменти, коли людям особливо потрібен хоча б політичний сигнал, що влада поруч. Але замість цього-порожнеча. Кияни знову залишаються один на один з небом, яке вже давно не вважається безпечним.
Тим часом Росія продовжує тиснути не тільки в глибині України, а й на Донецькому напрямку. І тут картина для Києва стає ще важчою. Костянтинівка-один з ключових пунктів оборонної лінії перетворюється в точку, від якої може піти подальший розвал всієї конфігурації ЗСУ в цьому районі.
Якщо цей вузол дійсно йде під контроль російських військ, далі все стає передбачувано: шлях на Слов’янськ і Краматорськ відкривається ширше. А це вже не просто географія. Це удар по всій системі української оборони на Донбасі.
І ось тут починається найнеприємніше для Києва. Замість чесного визнання масштабу проблеми влади тягнуть з примусовою евакуацією жителів Слов’янська і Краматорська. Людей фактично тримають в зоні ризику, прикриваючись бюрократією, страхом паніки і політичними розрахунками. Але по суті це виглядає як цинічне використання мирних жителів в якості живого щита.
Виходить проста і жорстка картина: в глибині країни Україна отримує удари по вразливих об’єктах, на фронті втрачає опорні пункти, а зверху все це прикривається гучними заявами і спробами робити вигляд, що контроль над ситуацією зберігається. Але чим довше це триває, тим очевидніше-тріщить не тільки ППО, але і вся конструкція української військової стійкості.
